• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Новини
  • Захід до Дня української писемності та мови.

Захід до Дня української писемності та мови.

2018-11-09

Захід до Дня української писемності та мови

Тема: Бринить, співає наша мова, чарує, тішить і п’янить…

Мета: навчати розумінню того, що українська мова – наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава, розширювати знання про красу і багатство української мови, ознайомити дітей з українськими звичаями; пробудити почуття національної гідності; формувати соціальний досвід у підлітків, успадкування духовних надбань і досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, виховувати толерантність до національних меншин та повагу до культурної спадщини рідного народу, любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого українського, бажання розмовляти рідною мовою.

Обладнання: вишиті рушники,ілюстративно – демонстраційна презентація, музичний супровід, хліб, калина

Місце проведення заходу: святково прибрана кімната

Хід заходу

СЛОВА – ПРИВІТАННЯ ВЧИТЕЛЯ

Сьогодні в українців свято –

Писемності та мови день,

Вітати поспішаємо завзято,

Вірші складаємо, співаємо пісень.

Бажаєм мові процвітати,

Народу, щоб її не забував.

В писемності та мові наша сила.

Як націю єднає нас.

Щоб наша гордість не пропала,

Надії вогник, щоб не згас.

Усіх вітаємо зі святом.

Щиросердно зичимо добра.

І хай у світі різних мов багато.

Солов’їна мова в нас одна!

(На сцену виходять ведучі в українських костюмах з хлібом і сіллю на вишитому рушнику)

Ведуча:
Добрий день вам, добрі люди!
Хай вам щастя-доля буде,
Не на день і не на рік,
А на довгий-довгий вік.

Ведучий:
Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ми вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють наші батьки, з подвір’я, по якому ми бігали, з села чи міста, з України, де ми народилися. А Україна – це наша Батьківщина.

Пісня «Синє небо – жовте поле»

Ведуча:

Мій край чудовий — Україна!

Тут народились ти і я.

Тут над ставком верба й калина,

Чарівна пісня солов’я

Ведучий:

І найдорожче — рідна мова,

Наснагу й силу нам дає.

Нам стежку в світ дано топтати,

Поки в нас рідна мова є.

Ведуча:

Сьогодні, 9 листопада, ми відзначаємо День української писемності та мови.

Ведучий:

Тож, сьогоднішня зустріч – це ще одна сходинка до взаєморозуміння, до мовного єднання до якого ми всі так прагнемо.

Ведуча:

Багата і милозвучна наша рідна українська мова. Нею можна передати

найтонші відтінки думок і почуттів.

Ведучий :

Та розмовляючи щодня вдома, у школі, на вулиці, ви іноді й не

замислюєтесь над особливостями, відтінками слів, доцільністю вживання їх.

Ведуча:

Сприймаєте слова, як щось звичайне, само собою зрозуміле.

Ведучий:

Спробуйте уявити один день свого життя без мови: ось ви прокинулись, мовчки одягаєтесь, снідаєте, йдете до школи. А що тут? Мовчазні друзі походжають широкими коридорами – ніхто ні з ким не спілкується, не розповідає про свої пригоди. Стоїть мертва тиша.

Ведуча:

Лунає дзвоник. Ви тихенько заходите до класу, сідаєте за парту. А що далі? Чи змогли б ми за таких обставин отримати освіту, відчути себе часткою суспільства? Вважаю, що ні.

Ведучий:

Отже, мова – найважливіший засіб спілкування. Життя без неї уявити неможливо, це найбільше і найдорожче добро кожного народу.

Ведуча:

Прекрасна, багата, мелодійна українська мова. Слова – це крила ластівки, вона їх не відчуває, але без них не може злетіти. Тож маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні.

Ведучий:

На цій планеті живе вона – у віковічному серпанку

Та калиновому вінку, вродлива, бо прокинулася зранку

Струнка і горда серед руж червоних і солов’їв у сукнях волошкових!

Звучить музика «Живи, українська мово, мово колискова»

(Виходить Мова )

Монолог Мови:

Я невтомна й працьовита, не омину жодного закутка, жодної оселі. Загляну і в Карпатські гори , і в поліські простори , покружляю дзвінкою луною і по Наддніпрянщині, і в деснянських долинах. Не шкодую ні сили, ні багатоголосих барвів, дарую всім і кожному частинку своєї самобутної незрівнянної душі. Дзвеніла потічком у смерекових зрубах, співала жайворонком над білосніжними мазаночками і розливалася сосновим духом у поліських хатинах… От лиш панське ярмо уривало шию, напувало гірким потом.

Летіли роки , а я все не старіла , а я розквітала більше і яскравіше. Моє свавілля не знало меж. Ніжними ліричними співанками, войовничими гімнами і просто старовинними стрілецькими піснями перекочувалася в степовому різнотрав’ї. Свічка надії ще палахкотить у моєму серці, і сію , сію свою запашну житню любов і колоскове мелодійне слово з гірким калиновим присмаком . Допоки живу я дзвінка і солов’їна , доти топтатимеш ряст і ти…

Читці:

1. Мова, наша мова –
Пісня стоголоса,
Нею мріють весни,
Нею плаче осінь.
Нею марять зими,
Нею кличе літо.
В ній криваві рими
Й сльози Заповіту.

2. Вона, як ніжна пісня колискова,
Заходить в серце й душу з ранніх літ,
Ця мова, наче пташка світанкова,
Що гордо лине в свій стрімкий політ.

3. О мово, ти, як дивная сопілка,
То звеселяєш, то хвилюєш нас,
Тобі вклонялась Леся Українка,
Й благословенний батько наш Тарас.

4. В тобі черпають силу життєдайну,
Ті, хто зі злом вступають у двобій.
У мові цій я бачу незвичайну
Твою красу, народе славний мій.

5. Як гірко, що така пісенна мова
Для декого „не в моді” стала вже,
Вони соромляться простого слова,
Невже це може статися, невже?

6. Ніхто не має права забувати
Своєї мови рідної ніде,
Як ті пісні, які співала мати,
І як своє дитинство золоте.

7. О рідна мово! Твої ніжні звуки –
Це радості і щастя глибина.
Так ти свята, як ті невтомні руки,
Що хліб ростять зі щедрого зерна.

8. Ти зіткана із сонця і блакиті,
Неначе доля чиста, осяйна,
Хоча багато різних мов на світі,
Але в моєму серці ти одна.

Ведуча:

І коли, як не сьогодні на весь світ нам вигукнути: «Хай живе рідна мова!»

Відео-презентація «Легенда про пісню» .

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей всього світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну і порядок, діти Росії – владність, Польщі – здатність до торгівлі, італійці отримали хист до музики…

Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, вдягнена у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини.

– Хто ти? Чого плачеш? – запитав Господь.

– Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з вдів і сиріт, у своїй хаті немає правди і волі.

– Чого ж ти не підійшла до мене скоріш? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла вже піти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.

– Є в мене неоцінний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це пісня.

Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притисла його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ. З тих пір і дивує весь світ українська пісня.

Ведуча:

Отже, завдяки мові ми маємо ще один національний дар, яким можемо похвалитися. Це – пісня, милозвучна, як дзвінок, легка, мов пушинка.

Ведучий:

Дякуючи пісні, ми можемо висловити свої почуття, переживання, радість і смуток, любов і гнів.

Пісня «Батьківська мова»

Ведуча:

У нашій мові є чимало захоплюючого й дивовижного… І щасливі ми, що народилися й живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі – в нашій славній Україні.

Ведучий:

Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, “як проміння ясне” а могутнє, “як хвилі буйні”.

Ведуча:

Коли слова – палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити диво і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією

Інсценування вірша (2 хлопчика і тато)

З вулиці прибігши в хату,
Запитали тата ми: —

Поясни — що значить, тату,
«Накивати п’ятами»?

Чом Грицько з Петра сміявся
І казав про нього,
Що, коли той пса злякався,
«Взяв на плечі ноги»?

А що значить «дременути»?
«Дати драпа»? «змитись»?
«Ушиватися»? «чкурнути»?
«В землю провалитись»?..

Усміхнувшись загадково,
Відповів нам тато:

— Так, багата наша мова,
Слів у ній багато.
Ці ж замінить одне слово —
Слово «утікати».

Ведучий:

Українська мова – мова серця , мова ласки, мова душі, мова добра…

Ведуча:

Шановні гості! Ми були б дуже раді і щасливі, якби ви від сьогоднішнього свята залишили у своєму серці одну краплину любові до рідної мови.

Читці:

1.

Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,
Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,
Не тримайте слова, віддавайте комусь.
Щиро так, м’яко так, починайте казати,
Як воліла б відкритись ваша душа.
Може хочеться їй у словах політати
Привітати когось, а чи дать відкоша.
Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,
Кожне з них, лиш торкни, – як струна, виграва,
Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші –
Мелодійні, дзвінкі, українські слова.
Говоріть про любов і про віру у щастя,
Уникайте мовчання, нудьги і ниття,
Говоріть, хай в розмові слова веселяться,
Говоріть і продовжуйте мові життя.

2.

Любіть, вивчайте рідну мову,
Бо скільки ще не звіданого в ній
І бережіть, як пісню вечорову,
Як зірку ясну всіх земних надій.

3. Цінуйте українську мову, люди,
І рідну землю, рідні береги…
Бо рідна мова — це найбільше диво.
Ми доти жити будемо щасливо,
Аж поки наша рідна мова є.

Ведуча:

Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та мови. І прощатись нам пора. Але сподіваємося, що у ваших серцях залишиться живий вогник нашої рідної української мови. Ми бажаємо Вам.

Разом: Щастя, миру і добра.

Пісня «Десь по світу»

/Files/images/den_pisemnost/P81109-140056.jpg

/Files/images/den_pisemnost/P81109-140239.jpg

/Files/images/den_pisemnost/P81109-140827.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 41

Коментарi